A A A K K K
людям з порушенням зору
Комунальна установа "Богодухівський центр професійного розвитку педагогічних працівників" Богодухівської міської ради Харківської області

Інклюзивне навчання

Про порядок організації діяльності інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти Постанова Кабміну України від 10.04.2019 №530

 

Положення про ресурсний центр підтримки інклюзивної освіти Постанова Кабміну України від 22.08.2018 №617

 

Про внесення змін до порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах Постанова Кабміну України від 09.08.2017 №588

 

Про затвердження положення про інклюзивно-ресурсний центр Постанова Кабміну України від 12.07.2017 №545

 

Про затвердження типової освітньої програми початкової освіти спеціальних закладів загальної середньої освіти для учнів 3 класу з порушеннями інтелектуального розвитку Наказ МОН України від 01.04.2020 №467

 

Про затвердження типової програми підвищення кваліфікації педагогічних працівників для роботи в умовах інклюзивного навчання в закладах загальної середньої освіти відповідно до вимог концепції “нова українська школа” Наказ МОН України від 18.10.2019 №1310

 

Про внесення змін до наказу мон україни 12 січня 2016 року №8 “положення про індивідуальну форму здобуття загальної середньої освіти” Наказ МОН України від 10.07.2019 №955

 

Про затвердження типової освітньої програми початкової освіти спеціальних закладів загальної середньої освіти для учнів 2-го класу з порушеннями інтелектуального розвитку Наказ МОН України від 02.07.2019 №917

 

Типова освітня програма для учнів 2 класу з порушеннями інтелектуального розвитку

 

Про внесення змін до наказу міністерства освіти і науки україни від 12.06.2018 №627 Наказ МОН України від 10.06.2019 №808

 

Деякі питання комплексної оцінки розвитку дітей з особливими освітніми потребами Наказ МОН України від 06.09.2018 №977

 

Про внесення змін у таблицю 11 до наказу мон україни від 25.06.2018 №693 Наказ МОН України від 04.09.2018 №968

 

Про затвердження типової освітньої програми початкової освіти спеціальних закладів загальної середньої освіти для учнів 1 класів з інтелектуальними порушеннями Наказ МОН України від 26.07.2018 №816

 

Про внесення змін до Наказу МОН України від 12.06.2018 №627 Наказ МОН України від 26.07.2018 №815

 

Про затвердження типової освітньої програми початкової освіти спеціальних закладів загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами Наказ МОН України від 26.07.2018 №814

Про затвердження типової освітньої програми спеціальних закладів загальної середньої освіти і ступеня для дітей з особливими освітніми потребами Наказ від 25.06.2018 №693

 

Про затвердження типової освітньої програми спеціальних закладів загальної середньої освіти ііі ступеня для дітей з особливими освітніми потребами Наказ МОН України від 21.06.2018 № 688

 

Про затвердження типової освітньої програми спеціальних закладів загальної середньої освіти іі ступеня для дітей з особливими освітніми потребами Наказ МОН України від 12.06.2018 № 627

 

Про затвердження примірного положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладах загальної середньої та дошкільної освіти Наказ МОН України від 08.06.18 №609

 

Про затвердження типового переліку спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних та спеціальних класах закладів загальної середньої освіти Наказ МОН України від 23.04.2018 №414

 

Про умови, правила та рекомендації щодо організації освітнього процесу на період карантину 2020 Лист МОН України від 31.08.2020 №1/9-492

 

Щодо організації діяльності інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти Лист МОН України від 13.11.2018 №1/9-691

 

Про організацію корекційно-розвиткової роботи з дітьми із порушеннями слуху, які навчаються в загальноосвітніх навчальних закладах Лист МОН України від 19.09.2017 №1/11-9320

 

Про доступність дітей з особливими потребами до опорних навчальних закладів Лист МОН України від 09.06.2016 № 1/9-293

 

Положення про логопедичні пункти

 

Положення про спеціальні класи

 

Постанова про затвердження порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних заклад

 

Посадові обов’язки асистента вчителя

 

Соціальна інклюзія

У сучасному світі при розробленні будь-яких програм, що стосуються людського розвитку, все більше використовується підхід, що базується на дотриманні основних прав і свобод людини.

Разом з ідеями забезпечення соціальних прав і добробуту людини протягом останніх десятиліть розвивалась концепціясоціального відторгнення (соціальної ізольованості), яку Європейський Союзвизначає як процес, за якого окремі групи населення або окремі люди не мають можливості повною мірою брати участь у суспільному житті.

Причинами соціального відторгнення можуть бути бідність, відсутність базових знань і можливостей, мовні бар`єри, недостатня активність і впевненість людей, дискримінація або расизм. Це, в свою чергу, не дає можливості працевлаштування, отримання доходів і можливості навчання.

Як наслідок, такі люди чи групи людей мають обмежений доступ до влади та прийняття рішень органами влади і, таким чином, часто не можуть взяти участь у процесах розроблення та прийняття рішень, що впливають на їх повсякденне життя. Отже,соціальне відторгнення є проявом прямого порушення базових прав людини – права на якісну освіту, на медичні послуги, на прийнятний рівень життя, на захист своїх інтересів і загалом на участь в економічному, соціальному, культурному, політичному житті.

Предметом соціального відторгнення може стати будь-хто, якщо він вирізняється у суспільстві, не належить до домінуючої більшості.

Як зазначав Рікард Рігер, директор Представництва Програми розвитку ООН в Україні, соціальне відторгнення може торкнутись кожного – дитини з інвалідністю, яка не може піти до школи і спілкуватись з однолітками, оскільки в будівлі немає пандусу чи ліфта; молодої людини, хворої на ВІЛ-інфекцію, яка не може знайти друзів через страх чи стигматизацію; дітей-сиріт, які не мають базових життєвих навичок та іноді не вміють приготувати просту їжу чи випрати одяг. 

Національна доповідь про людський розвиток «Україна: на шляху до соціального залучення» визначає групи населення, які перебувають у зоні ризику соціального відторгнення. До таких груп населення належать діти-сироти, багатодітні сім`ї, люди з інвалідністю, мігранти, діти трудових мігрантів, люди, які живуть з ВІЛ/СНІД, бездомні люди.

Концепція соціального залучення (інклюзії, включення), що є протилежною концепції соціальної ізоляції,  з`явилася як результат переходу більшості суспільств до демократичних цінностей, поваги до основних прав та свобод людей.

Ця концепція виникла у відповідь на зростаючу соціальну нерівність, що стала наслідком нових умов на ринку праці та невідповідності існуючої системи соціального забезпечення, що не могла задовольнити потреби різноманітних верств населення.

Європейський Союз визначає соціальне залучення (соціальну інклюзію) як процес, що забезпечує тих, у кого є ризик бідності і соціального відторгнення, можливостями та ресурсами, необхідними для того, щоб повною мірою брати участь в економічному, соціальному та культурному житті, досягти рівня життя та добробуту, що відповідають нормальним стандартам у суспільстві, в якому вони живуть. 

Соціальне залучення забезпечує людям більш широкі можливості для участі у процесі прийняття рішень, що впливають на їх життя та доступ до основних прав. Фактично, соціальна інклюзія – це процес змін у політичній, економічній, соціальній сферах, спрямований на утвердження соціальної рівності.

Соціальна інклюзія охоплює широкий спектр стратегій і ресурсів, які орієнтовані на ті групи населення, які перебувають у несприятливому середовищі. Наріжними каменями концепції соціальної інклюзії є наступні:

  • Цінування, визнання і повага до окремих осіб і відповідної соціальної групи. Це, зокрема, включає визнання відмінностей у розвитку людей, поширення переконання, що усі люди є однаковими в тому, що незважаючи на індивідуальні відмінності, усі мають цінність.
  • Розвиток людини – надання можливостей для навчання та розвитку, творчого інтелектуального зростання особистості, вибору дітьми і дорослими жити значущим для них життям, яке заслуговує на підтримку.
  • Причетність та участь – наявність підтримки у прийнятті рішень, що стосуються кожного особисто в питаннях сім`ї та життя у суспільстві. Це означає, що молоді люди приймають рішення самостійно, можуть контролювати послуги, які їм надаються; батьки беруть участь у прийнятті рішень щодо вибору навчального закладу та у вирішенні інших питань, що впливають на життя їхніх дітей; громадяни залучаються до участі й прийнятті рішень щодо політики та участі у політичному житті суспільства.
  • Територіальна близькість – це спільне користування фізичним і соціальним простором, як наприклад, громадськими місцями – бібліотеками, театрами, парками тощо.
  • Матеріальний добробут – наявність матеріальних ресурсів і, зокрема, фінансової підтримки соціальних програм .

Інклюзія в освіті 

Мета інклюзії в освіті полягає у ліквідації соціальної ізольованості (виключення), що є наслідком негативного ставлення до поняття різноманітності. Відправною точкою цього поняття є переконання, що освіта є одним із основоположних прав людини і основою для більш справедливого суспільства.

На міжнародній конференції ООН з питань освіти, науки і культури «Інклюзивна освіта: шлях у майбутнє», яка проходила у Женеві у 2008 р., відмічалося, що запровадження інклюзії в освітній сфері є не другорядним, а центральним питанням для забезпечення високоякісної освіти і створення більш інклюзивних суспільств.

Інклюзивна освіта – термін, який вперше прозвучав у Саламанкській деклараціїпро принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами, яка була прийнята на Всесвітній конференції з питань освіти осіб з особливими потребами у червні 1994 року. Саме цей документ і став першим міжнародним документом, який наголосив на необхідності проведення освітніх реформ у напрямі інклюзивної освіти. У зверненні до всіх урядів наголошується, що пріоритетним з точки зору політики та бюджетних асигнувань має бути «реформування системи освіти, яке б дало змогу охопити навчанням усіх дітей, незважаючи на індивідуальні відмінності та труднощі; законодавчо визнати принцип інклюзивної освіти, який полягає в тому, що всі діти перебувають у звичайних школах, за винятком тих випадків, коли не можна вчинити інакше; всіляко заохочувати обмін досвідом з країнами, що мають інклюзивну систему навчання; сприяти участі батьків, громад, громадських організацій осіб з інвалідністю в процесах планування та прийняття рішень, що стосуються задоволення особливих навчальних потреб; всіляко сприяти розробці стратегій діагностування та визначення особливих потреб у дітей, а також розробляти науково-методичні аспекти інклюзивного навчання; значну увагу варто приділити підготовці педагогів до роботи в системі інклюзивної освіти».

В основі терміну «інклюзивна освіта» лежить соціальна модель розуміння інвалідності, яка трактує інвалідність, як поняття, яке еволюціонує, і є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров`я, і бар`єрами, що існують у зовнішньому середовищі і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими. Соціальна модель розуміння інвалідності стала альтернативою медичній моделі розуміння інвалідності, яка в першу чергу була спрямована на корекцію розвитку осіб з особливостями психофізичного розвитку чи осіб з особливими потребами.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію учнів, але в той же час створює відповідні умови для отримання якісної освіти для таких дітей. Інклюзивна освіта визнає, що всі діти можуть повноцінно навчатися, а їх відмінні особливості гідні поваги та є джерелом навчального досвіду для усіх учасників навчально-виховного процесу.

Інклюзивна освіта – це освітня технологія, яка передбачає навчання й виховання дітей з особливими потребами у звичайному навчально-виховному закладі, де створені відповідні умови для забезпечення максимальної ефективності навчального процесу.

Для України інклюзивна освіта є педагогічної інновацією і в той же час вимогою не лише часу, а й з моменту ратифікації Конвенції ООН про права інвалідів – одним із міжнародних зобов`язань держави.

ЮНЕСКО розглядає інклюзію як динамічний процес, який полягає в позитивному ставленні до різноманітності учнів у навчальному середовищі, сприйнятті індивідуальних особливостей розвитку дитини не як проблеми, а як можливостей для розвитку. Тому рух у напрямі інклюзії – це не тільки технічна або організаційна зміна, але і певна філософія в освіті.

Таким чином, для розуміння інклюзії мають значення чотири ключові аспекти:

  1. Інклюзія – це процес. Її слід розглядати як неперервний пошук ефективних способів врахування питання багатоманітності. Інклюзія навчає співіснувати з відмінностями, які розглядаються як стимул для заохочення дітей і дорослих до навчання.
  2. Інклюзія спрямована на виявлення й усунення бар`єрів. Вона передбачає збір, узагальнення і оцінку інформації з великої кількості різних джерел з метою вдосконалення освітньої політики і практики, заохочення дітей і дорослих до навчання.
  3. Інклюзія створює умови для присутності, участі та досягнень усіх учнів. Термін «присутність» означає місце навчання дітей і те, наскільки регулярно вони його відвідують. Термін «участь» описує якість їхнього навчального досвіду і тому вимагає врахування думок тих, хто навчається. Термін «досягнення» стосується не лише результатів тестів чи екзаменів, а охоплює також результати навчання в межах усіх навчальних планів і програм (curriculum).
  4. Інклюзія вимагає підвищеної уваги до дітей «групи ризику», для яких існує вірогідність виключення чи низької успішності. Йдеться про моральний обов`язок вести ретельне спостереження за групами учнів, які за статистикою найчастіше потрапляють до «групи ризику», і, за потреби, вживати заходів для забезпечення їхньої присутності, участі та досягнень у системі загальної освіти.

Інклюзія як освітня концепція постійно розвивається, і є вкрай важливою для формування політики й стратегій, спрямованих на усунення причин і наслідків дискримінації, нерівності та виключення.

Важливим для розуміння інклюзії в освіті є інструмент моніторингу «Індекс інклюзії», який був розроблений у 2006 році британськими вченими Мелом Ейнскоу та Тоні Бутом за участю групи британських педагогів, батьків, працівників управлінь освіти, учених і представників громадських організацій людей з інвалідністю.

На сьогодні «Індекс інклюзії» перекладений на 34 мови і використовується у 15 країнах світу. У 2011 році «Індекс інклюзії» був перекладений на українську мову і, після його апробації, був схвалений для використання у дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України Науково-методичною комісією з професійної педагогіки, психології та змісту професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

На сьогодні немає спільної узгодженої термінології категорій дітей з інвалідністю та/або особливими освітніми потребами як на міжнародному, так і на національному рівні. Так, в українському законодавстві використовуються різні терміни: «діти/люди з порушеннями розумового та/або фізичного розвитку», «діти/люди з неповносправністю», «діти/люди з розумовою відсталістю», «особи з особливими потребами», «діти з особливостями психічного та фізичного розвитку» тощо.

Проте, керуючись засадничими принципами соціальної моделі розуміння інвалідності та останніми документами Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України у сфері інклюзивного навчання, пропонується до використання термін «діти (учні) з особливими освітніми потребами». Даний термін — special education needs (SEN) — також широко використовується країнами-членами Організації економічного розвитку та співпраці й ураховує дітей, які мають труднощі в навчанні, що пов’язані з порушеннями психофізичного розвитку, та дітей із соціально вразливих груп.

Інклюзивний навчальний заклад

Інклюзивний навчальний заклад – це заклад освіти, який забезпечує інклюзивну модель освіти як систему освітніх послуг, зокрема: адаптує навчальні програми та плани, фізичне середовище, методи та форми навчання, використовує існуючі в громаді ресурси, залучає батьків, співпрацює з фахівцями для надання спеціальних послуг відповідно до різних освітніх потреб дітей, створює позитивний клімат у шкільному середовищі.

(Саламанкська декларація. Програма дій)


Керівники навчальних закладів відіграють важливу роль в адаптації шкіл до дітей з особливими освітніми потребами. Вони повинні розробляти та застосовувати більш гнучку процедуру управління, перерозподілу навчальних ресурсів, урізноманітнення можливостей навчання, мобілізації взаємодопомоги, підтримки учнів, які відчувають труднощі в навчанні, і розвитку тісних стосунків із батьками та громадою. Успішне управління школою залежить від активної і творчої участі вчителів і персоналу, а також розвитку ефективної взаємодії та роботи у команді для задоволення потреб учнів.

(Саламанкська декларація. Програма дій)


Не дивлячись на те, що інклюзивні навчальні заклади забезпечують сприятливі умови для досягнення рівних можливостей і повної участі, для їх ефективної діяльності необхідні спільні зусилля не лише з боку вчителів та персоналу школи, а й однолітків, батьків, членів родин.

Основні принципи інклюзивного навчального закладу полягають в тому, що:

  • Усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, не зважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними.
  • Школи мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів шляхом узгодження різних видів і темпів навчання.
  • Забезпечення якісної освіти для всіх шляхом розроблення відповідних навчальних планів, здійснення організаційних заходів, розробки стратегії викладання, використання ресурсів і партнерських зв’язків зі своїми громадами.
  • Діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь-яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм для забезпечення успішності процесу навчання.
  • Інклюзивні навчальні заклади є найбільш ефективним засобом, який гарантує солідарність, співучасть, взаємоповагу, розуміння між дітьми з особливими освітніми потребами та їхніми однолітками.

Інклюзивні навчальні заклади мають забезпечити інклюзивний підхід, який полягає у  створенні таких умов, за яких усі учні мають однаковий доступ до освіти. Водночас, усі учні мають можливість отримати досвід, знання,  які сприяють подоланню упереджень й дискримінації та сприяють формуванню позитивного ставлення до оточуючих. 

Ключовий принцип, який лежить в основі інклюзивного підходу, полягає в тому, що школи мають бути відкритими для всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. До їх числа належать діти з порушеннями розвитку, безпритульні і працюючі діти, діти, котрі належать до мовних, етнічних чи культурних меншин та інші.

Вхід для адміністратора